Напередодні Дня Незалежності вихованці рою "Сагайдачний" та
шкільного гуртка "Музейна справа" побували високо в горах у
відділеному присілку Полениці Чемигівські села Микуличин, де стоїть пам`ятний знак на честь розстріляних гітлерівцями юних
боївкарів УПА, курсантів підстаршинської школи.
Ініціювала та організувала поїздку до Полениці учитель школи Оксана
Івахненко.
Тут діти зустрілись із місцевою жителькою, ветераном
УПА, 84-річною Марією Томошевською(Стефанюк), донькою розстріляного
в Івано-Франківську у
1945 році станичного боївки УПА Петра
Стефанюка (Клена), що був одним із викладачів у старшинському вишкільному таборі. Попри катування
він до останнього подиху залишився вірним присязі.
Пані Марія розповіла школярам про боротьбу за волю України місцевої боївки УПА, її провідника, легендарного Юрія Кіф`яка-«Шугая» та його дружину зв’язкову Ганну Бойчук, поранену та закатовану у присілку Медвежів. Сам же провідник загинув у 1948 році.Її пам’ять зберігає імена боївкарів-шугаївців 38-річного Івана Волощука (Куща) 26-річного Івана Вередюка(Довгого), 23-річного Михайла Бойчука (Шаблю), братів Куртяків Дмитра (Білого), Василя (Човна) та найменшого 19-річного Михайла (Малого), братів Василя та Івана Кошут, Василя Бельмегу, Юру Черняка, Ігоря Помсту, Михайла Гнатюка, Федора і Олексія Вірцаб’юків, їх сестру, зв’язкову Настасію Варцаб’юк(Настуню), заарештовану у 1949-му. Останнім в 1949 році загинув 22-річний Василь Хром’янець(Залізняк).
Пам'ятає пані Марія, як 10-річною дівчинкою
носила повстанцям їжу. Після загибелі батька у 1946 році всю її сім'ю
було репресовано, мати та старші сестри були депортовані до Казахстану і
Сибіру. Малолітнім дівчаткам, Марії та її молодшій сестрі, вдалось
уникнути заслання. Впродовж наступних трьох років вони були
змушені переховуватися у
небайдужих земляків, позбавлені родинного тепла, дитячих радощів, можливості
здобувати освіту.
Юні дослідники висадили на могилі вояків УПА квіти, запалили свічу пам'яті, вшанували пам'ять загиблих борців за волю України хвилиною мовчання.
Розповідь Марії Петрівни була сповнена любові до України, гордості за свій край, за мужніх земляків. Ці почуття віднині назавжди оселились у серцях юних українців з Полтавщини.
